29 січня - День Пам’яті Героїв Крут
За роки Незалежності тема бою під Крутами пережила дивовижні метаморфози в нашому суспільстві, як і багато інших знакових подій, постатей, процесів, про які за радянських часів заборонялося говорити взагалі. Спочатку це була героїчно-романтична тема, маловідома широкому загалу. Згодом її почали вивчати у школах і вищих навчальних закладах та вшановувати на державному рівні. З 2010 року ця тема стала «неактуальною» і майже зникла з навчальних програм разом з іншими подіями, що не вписувалися у контекст «спільної» з Росією історії. Відродження російського імперіалізму силовими, загарбницькими методами з минулого року не залишає нам жодних ілюзій: «русскій мір» наступає на Україну, як і в далекому 1918 році!
Завдяки Інтернету і друкованим виданням інформація про бій під Крутами є доступною для всіх. У контексті українських національно-визвольних змагань 1917-1921 років подвиг молодих захисників нашої незалежності справедливо порівнюється з такими видатними епізодами у світовій історії, як оборона трьомастами спартанців Фермопільської гірської ущелини в 480 році до н.е. під час греко-перських війн, або захист кількома сотнями козаків-добровольців відступу армії Богдана Хмельницького під Берестечком 1651 року.
В книзі «Крути. Збірка у пам’ять Героїв Крут. Упорядники Осип і Надія Зінкевичі» (2008) наводиться наступна статистика:
«У бою під Крутами 29 січня 1918 р. брали участь чотири сотні (приблизно 600 юнаків) воїнів Першої Української юнацької (юнкерської) військової школи ім. Б.Хмельницького, 20 старшин і Перша Студентська сотня Січових Стрільців (приблизно 115 – 130 студентів), воїнами якої були студенти Університету Св. Володимира, Українського народного університету, учні Другої Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства та інших середніх шкіл Києва.
В бою під Крутами загинуло 10 старшин і близько 250 юнаків Першої Української юнацької (юнкерської) військової школи ім. Б.Хмельницького, і близько 50 студентів обидвох українських київських університетів, учнів Другої Української гімназії та інших середніх шкіл.
19 березня 1918 р. на Аскольдовій могилі було поховано 28 (за іншими джерелами – 27) учасників бою під Крутами. Всіх інших, які загинули в бою, селяни поховали таємно у різних місцях, і їх не вдалося віднайти.»
До речі, про це велелюдне поховання емоційно написав вірш «Пам’яті тридцяти» класик української поезії Павло Тичина.
Але звертають на себе увагу дивовижні паралелі, що вочевидь проглядаються між 1918-им і 2014-м роками: 1) в обох випадках політична еліта України була послаблена внутрінніми чварами, а частина її відкрито стала колаборантами; 2) в обох випадках нас спіткала зовнішня військова агресія з боку Росії; 3) і там, і там видатну роль відіграла патріотична молодь; 4) через майже сто років ми маємо аналогічно зруйновані зсередини Збройні Сили, правоохоронні та інші державні органи; 5) в обох випадках потужно застосовується проти України «ідеологічна зброя», шалена пропаганда, тобто, безсовісна брехня, майстерно присмачена стереотипами і міфами минулих імперських часів; 6) в обох випадках Україна «тяжіє» до Європи, але її енергійно «сватає» Росія, «втягує» у оновлений союз.
Взагалі, тотожностей можна знайти ще більше, але здається, що після такого кривавого «прозріння», історичного «дежав’ю» тільки дурень і зрадник не розуміють, що настав критичний момент, коли словом і ділом народ України має підтвердити демократичному світові гасло поета Василя Симоненка:
«Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!»
Пам’ятаймо героїв Крут, шановні земляки! Слава Україні!
