Основні поняття правил етичної поведінки державного службовця
Державні службовці у своїй діяльності керуються принципами етики державної служби, що ґрунтуються на положеннях Конституції України, законодавства про державну службу та запобігання корупції, а саме:
1) служіння державі і суспільству; 2) гідної поведінки; 3) доброчесності; 4) лояльності; 5) політичної нейтральності; 6) прозорості і підзвітності; 7) сумлінності.
В Законі України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі Закон) правилам етичної поведінки присвячений цілий розділ.
Стаття 38 Закону говорить, що особи, на яких поширюється дія цього Закону під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.
Новий Розділ щодо правил етичної поведінки визначає певні принципи дотримання цих правил, які в себе включають політичну нейтральність, неупередженість, компетентність і ефективність, нерозголошення інформації, утримання від виконання незаконних рішень чи доручень. Що ж означають ці ключові поняття??
Стаття 40 Закону визначає, що політична неупередженість – це необхідність при виконанні своїх службових повноважень дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків.
Неупередженість відповідно до Закону – це необхідність осіб, на яких поширюється дія цього Закону, діяти неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.
Стаття 42 Закону говорить про такі поняття як компетентність і ефективність. Ці поняття вказують на необхідність сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконувати службові повноваження та професійні обов’язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вищезазначені особи є підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не допускати зловживань та неефективного використання державної і комунальної власності.
Поняття нерозголошення інформації визначається як необхідність не розголошувати і не використовувати в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, що стала відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, встановлених законом.
Більш розширено трактується стаття 44 Закону утримання від виконання незаконних рішень чи доручень. Вона вказує на те, що особи визначені цим Законом зобов’язані:
- незважаючи на приватні інтереси, утримуватись від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать закону;
- самостійно оцінювати правомірність наданих керівництвом рішень чи доручень та можливу шкоду, що буде завдана у разі виконання таких рішень чи доручень;
- у разі отримання для виконання рішення чи доручення, на їх думку незаконного або такими, що становлять загрозу охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам, повинні негайно в письмовій формі повідомити про це керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому вони працюють.
Аналізуючи вищезазначене можна дійти висновку, що ці ключові тези визначені новим Законом дають розуміння державним службовцям про ті рамки за які особа, уповноважена на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування при виконанні своїх службових повноважень не має виходити. А просте дотримання цих правил дозволить дотримуватись чинного законодавства України, а також дасть можливість сміливо назвати себе державним службовцем.
