Тульчинщина – це край хліборобів-трударів закоханих у пісню, це сучасний промислово-торговельний регіон, що прагне розвитку, це осередок творчої інтелігенції, відомої далеко за межами району, це священна земля наших далеких предків-слов’ян.

Про розвиток туристичної галузі Тульчинщини

От і  пройшов останній зимовий місяць… Зима  ще заявляє про своє володарювання вологим снігом та легеньким  морозцем, а в селах кипить робота по підготовці до весняних робіт, адже всім відомо, що весняний день – рік годує. Знаючи невтомне працелюбство наших людей хочеться познайомити їх з досить прибутковою сферою діяльності у сільській місцевості – мова піде про так званий  внутрішній зелений туризм. Як вид відпочинку для нашого району це поняття ще зовсім нове, і для багатьох незвичне. У широкому сенсі«зелений сільський туризм» означає відпочинок в приватних сільських господарствах, які можуть зацікавити відпочиваючих цікавими і різноманітними пропозиціями по проведенню дозвілля та своїми туристичними об'єктами. Слід відмітити, що сьогодні найбільш динамічно зростаючим сектором світового туристичного господарства є сфера саме сільського зеленого туризму.
Наш район  має вигідне  розташування в центрі Поділля, наявність значного туристично-рекреаційного потенціалу, сприятливий клімат, багату флору та фауну, чисельні культурно-історичні пам’ятки.
Розвиток сільського зеленого туризму зможе забезпечити збільшення реальних доходів селян за рахунок:надання послуг з прийому на проживання туристів,  єгерської діяльності (полювання, аматорське та спортивне рибальство), виробництва та реалізації туристам екологічно чистих продуктів харчування, надання кулінарних послуг, реалізації товарів народних промислів, проведення культурно-розважальних заходів з урахуванням історико-етнографічної спадщини (анімації).Анімаційним наповненням програм сільського зеленого туризму можуть бути фольклорні фестивалі, народні гуляння, народні танцювальні вечори, карнавали, вечорниці, за безпосередньої участі туристів.
Успіх господаря, що має намір приймати та обслуговувати гостей в межах своєї садиби, залежить від її впорядкованості. Докорінні зміни в облаштуванні й оздобленні садиби для зручного прийому та обслуговування гостей потребують значних коштів і часу, що в наших умовах не завжди знаходяться, тому головним в діях господаря повинне бути спорядження того, що він вже має. Добре впорядковані та гарно оформлені садиби надають особливої привабливості не тільки житловому будинку, але й сільській вулиці
В межах території садиби виділяють дві зони: рекреаційну та господарську. Рекреаційна зона – це територія, де формуються місця для відпочинку, занять спортом, ігрові майданчики для дітей. Господарська зона – територія, де розміщені приміщення для худоби, птиці та місце для їх вигулу, зберігання кормів, город і т. ін.. У створенні комфортності проживання в будинку важливим є функціональний розподіл його окремих приміщень (для сну, відпочинку і розваг, приготування та прийняття їжі, особистої гігієни) та оформлення їх інтер'єрів. Велике значення має збереження колориту українського народного житла. В оздобленні кімнат житлового будинку доцільно широко використовувати предмети народної творчості: вишиті подушки, рушники, домоткані килими, ліжники, вироби з металу або шкіри. Все це дуже добре поєднується з формами та кольором сучасних меблів. Зі смаком підібрані (відреставровані, якщо потрібно) такі предмети роблять приміщення ошатним, індивідуальним і по-справжньому гарним.
Багатьох цікавить питання законодавчого регулювання у сфері сільського туризму: чи потрібна державна реєстрація, який відсоток податків сплачувати, як взагалі законно організувати свою діяльність. На ці та ряд інших питань спробую дати відповідь витягами з чинного законодавства:
Закон України «Про туризм» № 324/95 від 15.09.1995 р. спеціально виділяє сільський туризм за ознакою об’єктів, що використовуються або відвідуються; зокрема, йдеться про сільські населені пункти та розташовані в них приміщення. В статті 4 Закону вказано також, що особливості здійснення окремих видів туризму визначаються законом, тобто іншими законами або міжнародними договорами України.
Фізичні особи, не зареєстровані як підприємці, можуть бути суб’єктами діяльності у сфері сільського туризму та забезпечувати послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо відповідно до статті 5 Закону та статей 1, 6 і 7 Закону України «Про особисте селянське господарство» № 742 від 15.05.2003 р. Зокрема, майно особистих селянських господарств (жилі будинки, споруди, вирощена сільськогосподарська продукція тощо) може використовуватися для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму.
Важливо зазначити, що сільський зелений туризм належить до підсобної діяльності у сфері туризму (п. З Указу Президента України N9 973/99 від 10.08.1999 р.)
Фізичні особи-власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення також мають право надавати такі послуги без їх державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності, за умови, що кількість місць такого розміщення не перевищує 30 (пункти 3 і 7 Постанови КМУ № 297 від 15.03.2006 р. «Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)»).
Банківські рахунки учасників особистих селянських господарств відкриваються банками згідно з інструкціями про відкриття рахунків фізичним особам. При цьому банки мають право вимагати інформацію щодо обсягів і періодичності реалізації продукції та послуг таких господарств (Лист НБУ № 25-118/1100-5821 від 07.06.2007 р.).
Фізичні особи, не зареєстровані як підприємці, відносяться до суб’єктів з незначним ступенем ризику, а отже, заходи державного контролю (нагляду) можуть проводитися щодо них не частіше одного разу на п’ять років, в тому числі щодо кількості туристів, рівня надання послуг та виконання умов договорів, а також внесення обов’язкових платежів до бюджету (п. 6 Постанови КМУ № 25 від 21.01.2009 р.). Відповідно до цих особливостей має застосовуватися і Порядок обліку особистих селянських господарств (Наказ Держкомстату №409 від 26.10.2009 р.).
На відміну від одноденних відвідувачів, туристами вважаються особи, які перебувають у місці відвідання не менше 24 годин, обов’язково включають принаймні одну ночівлю (п. 2.2. Наказу ДТА і Держкомстату № 142/394 від 12.11.2003 р.). Індивідуальні засоби розміщення (проживання), в тому числі будинки, квартири, або кімнати в них, розрізняються як орендовані (у випадку використання на платній основі) або неорендовані (використання на безоплатній основі) (п. 2.7 Наказу).
Категорія готелям та іншим об’єктам для тимчасового розміщення (проживання) надається на підставі добровільної сертифікації послуг стосовно безпеки життя і здоров’я осіб, захисту майна та охорони довкілля (Пункт З1 Постанови КМУ № 803 від 29.07.2009 р.). Строк такої сертифікації не перевищує три роки для готелів та інших об’єктів, де не діють системи управління якістю послуг (п. 11 Постанови).
Суб’єкти туристичної діяльності, зокрема, зобов’язані інформувати туристів про необхідність виконання загальнообов’язкових вимог (правил пожежної безпеки, медичних щеплень тощо), забезпечувати надання першої медичної допомоги та запобігання нещасним випадкам, оперативно інформувати рятувальні служби та органи місцевого самоврядування про надзвичайні ситуації та зниклих осіб (стаття 13 Закону України «Про туризм»).
Проте, вимоги щодо інформування споживачів та змісту договорів про туристичне обслуговування (статті 191 та 20 Закону України «Про туризм») поширюються на інших суб’єктів, крім туристичних операторів і туристичних агентів, лише на добровільних засадах.
Суб’єкти туристичної діяльності зобов’язані інформувати туристів про виникнення всіх загроз їх безпеці в місцях тимчасового перебування,вживають заходів, що спрямовані на сприяння оперативно-рятувальній службі цивільного захисту у наданні оперативної допомоги особам, які постраждали підчас подорожі, утому числі з їх тимчасового розміщення та харчування у період здійснення рятувальних заходів (п. 9-2 Постанови КМУ № 507 від 27.05.2009 р.).
На фізичних осіб, не зареєстрованих як підприємці, не поширюються вимоги Закону України «Про захист персональних даних» № 2297 від 01.06.2010 р., в тому числі щодо реєстрації баз персональних даних у Державній реєстраційній службі України.
Форми Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядок ведення обліку доходів і витрат затверджено Наказом ДПА № 1022 № 24.12.201 р. Ця книга ведеться фізичними особами, не зареєстрованими як підприємці, і містить сім рядків (дата отримання доходу, джерело доходу (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податку/серія та номер паспорту, місце постійного проживання), сума доходів і витрат за місяць, сума сплаченого податку). Згідно з пунктом 3 Порядку, книга має форму блокноту чи зошита, купується і ведеться платниками податку-фізичними особами самостійно. Порядок щорічного (до 1 квітня наступного року) декларування доходів фізичними особами встановлено статтями 176-179 Податкового кодексу.
 
Методичні рекомендації у сфері сільського туризму