Тульчинщина – це край хліборобів-трударів закоханих у пісню, це сучасний промислово-торговельний регіон, що прагне розвитку, це осередок творчої інтелігенції, відомої далеко за межами району, це священна земля наших далеких предків-слов’ян.

  • Наших земляків нагородили до Дня місцевого самоврядування

    6 грудня 2018 року, в приміщенні обласної державної адміністрації відбулись урочистості з нагоди Дня місцевого самоврядування, який, щорічно відзначають 7 грудня. Встановлення цього свята пов’язане із визнанням місцевого самоврядування як вагомої складо ....

  • Робочий візит до Богданівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ст

    За дорученням голови Тульчинської райдержадміністрації Чуби В.В., перший заступник голови райдержадміністрації Боровський О.В., в.о. відділу освіти і спорту райдержадміністрації Чепернатий С.В. відвідали з робочим візитом Богданівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів. ....

  • Відбулася колегія райдержадміністрації

    5 грудня 2018 року в в залі засідань районної ради та райдержадміністрації голова райдержадміністрації Віталій Чуба провів засідання колегії райдержадміністрації за участю заступника голови районної ради Надії Григорьєвої, сільських, селищних голів та секретар ....

Право працівників на збереження за ними місця роботи, посади і середнього заробітку на час перебування на військовій службі

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України).
Дана стаття передбачає право працівника на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали до моменту призову або вступу на військову службу під час особливого періоду.
Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» містить в собі визначення «особливого періоду» та говорить, що це – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період ведений в дію з 17 березня 2014 року і до цього моменту не припинявся, такого висновку дійшов Верховний Суд при вирішенні спорів між працівниками та роботодавцями щодо відмови останнього поновити їх на роботі та відшкодувати розмір заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме час перебування на військовій службі.
Висновок Верховного Суду зробив можливим застосування частини третьої та четвертої статті 119 КЗпП України, згідно якої (в редакції чинній на сьогодні) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язокі військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Як визначено Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 № 205/1993/17-ц «особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав».
Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові № 727/2187/16-ц від 14.02.2018 року «за загальними вимогами вказаних вище норм матеріального права гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану».
Верховним Судом враховано рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014 (надалі – Рішення РНБО про заходи національної безпеки), яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Відповідно примітці до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
Із усього вищевикладеного слідує наступний висновок.
Громадяни України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці мають право на гарантії передбачені частинами  3 та 4 статті 119 КЗпП України.
Звільнення роботодавцем таких громадян на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України після введення в Україні особливого періоду та Рішення РНБО про заходи національної безпеки без збереження за ними місця роботи, посади і середнього заробітку є протиправним.