29 січня – День пам’яті Героїв Крут

Стрімкий розпад Російської імперії у 1917 році викликав різнополярні спроби відновлення цієї наддержави як у «класичному» монархічному стилі, так і у модерновому республікансько-комуністичному варіанті. До речі, Радянський Союз зразка 1922 року дуже нагадував за своїми кордонами Російську імперію, хіба що без Молдови, Польщі, Прибалтики та Фінляндії.

Історичні джерела свідчать, що помилкова політика Української Центральної Ради щодо розпуску наявних збройних сил, ілюзії багатьох керівників молодої Української держави щодо братських, мирних намірів сусідніх держав призвели до того, що під час збройної інтервенції на територію України в 1918-1921 роках російських, польських та інших військ захищати рідну землю, окрім невеликих загонів добровольців, було нікому.

Про підготовку та сам хід бою біля станції Крути 29 січня 1918 року в Інтернеті та друкованих ЗМІ, у документальній та історичній літературі матеріалів є чимало. Зокрема, відомо, що з 600 добровольців, які представляли юнкерів військової школи, козаків, студентів двох столичних університетів, учнів кількох Київських гімназій, загинули майже 300 юнаків, серед яких були 28 чи 30 полонених, знищених агресивними революціонерами відразу після бою. Саме їх урочисто перепоховали на Аскольдовому кладовищі у Києві 2 березня 1918 року, про що відверто, емоційно написано у вірші Павла Тичини «Пам’яті тридцяти».

В різний час у різних народів є подібні факти, коли у абсолютно безнадійній ситуації невеликі загони відчайдухів мужньо боронили рідний край від загарбників навіть тоді, коли їхні співвітчизники байдуже за цим спостерігали, або навіть допомагали ворогам у поневоленні країни. Це і 300 спартанців під Фермопілами у Греції, 300 арагвійців біля Тбілісі на Кавказі, 300 козаків під Берестечком на Україні тощо.

Пам’ятаймо цих юних звитяжців!

Слава Україні!

Героям слава!