Історія хорової капели Леонтовича в Тульчині
Україна готується до великого свята в житті світового мистецтва – 140 річчя з Дня народження композитора Миколи Дмитровича Леонтовича (1877 – 1921). Тульчинська громада, мистецька Вінниччина та співоче Поділля пишаються тим, що єдина народжена майстром народна хорова аматорська капела Леонтовича продовжує своє життя вже понад 95 років і продовжує співати унікальні хорові мініатюри великого маестро Леонтовича і в наш час.
Капела залишається унікальним знаковим явищем у контексті української музики XX століття, створеним зусиллями неперевершеного майстра Миколи Леонтовича. Заснована композитором на кращих традиціях хорового співу, вона була перевірена часом і, залишившись єдиною, дбайливо збережена наступними поколіннями. Саме в цьому полягає її важливість, новаторство і неповторність.
Капела була створена 1 вересня 1920 року, коли Миколу Леонтовича призначили завідувачем секції мистецтв відділу народної освіти повіту. На цій посаді він сприяв формуванню у населення міста високої духовності та культури, створив капелу, яка не лише об’єднала обдарованих співаків, а й стала осередком спілкування, творчості, взаємозбагачення, товариством інтелігентних, освічених і мислячих людей, самодіяльним об’єднанням обдарованих шанувальників хорового співу. Хор розгорнув значну концертну діяльність на Поділлі, а в сільській місцевості знайшов справжніх шанувальників свого мистецтва.
Завдяки капелі Леонтович сформував власний музичний почерк, зберіг та опрацював первісний подих кожної знайденої пісні. Одна з особливих прикмет його диригентського стилю - багата тембральність звучання хору, вміння вибудувати звукову палітру засобів художньої виразності на основі закономірностей церковного співу, відчуття пластики музичної форми, яскравий артистичний хист та темперамент хористів. Маестро став душею творчості капели. У той час хористи на концертах демонстрували неймовірну звучність голосів, підносячи виконання твору до рівня оркестру.
Історичні обставини склалися так, що твір «Щедрик» взагалі став символом різдвяних пісень у 8 країнах Європи, 2 країнах Північної Америки та позивною мелодією американських космічних кораблів «Шатл». Така популярність обробок композитора пов’язана з тим, що в багатьох країнах Європи та Америки на початку XX століття з успіхом гастролював український хор Олександра Кошиця, артистичний феномен якого базувався на найкращих аранжуваннях Миколи Леонтовича. Він сприяв зростанню іміджу української хорової культури та збагатив художній досвід хорового виконання й творчості на європейському континенті. Коронною точкою репертуару хору Кошиця були автентичні зразки - «Щедрик» і «Дударик».
Тоді за вказівкою влади репертуар хору мав складатися переважно з революційних та кількох народних пісень в обробці Миколи Леонтовича з обов’язковим виконанням «Щедрика». Керівництво району активно підтримувало саме такий репертуар капели.
Після трагічної загибелі композитора-засновника диригентом колективу став його учень, надалі заслужений диригент України, професор Одеської консерваторії Микола Покровський. Саме під його керівництвом капела першою в Україні (в лютому 1921 р.) виконала передсмертний твір Леонтовича «Смерть». Пізніше диригент писав: «Перший концерт пройшов з таким успіхом, що нам довелося повторити його кілька разів, бо чимало людей не змогли потрапити на нього». Надалі виступи хору відбувались у клубах, школах, народних домах, театрах, а то й взагалі у саду, на майданчиках просто неба.
Оновленню хору значно посприяв відомий подільський композитор Родіон Скалецький, який очолив капелу (45 осіб) у 1926 р. Для неї пошили національні костюми. Акомпаніатором став створений струнний оркестр з 15 осіб на чолі з керівником Д. Клевчуком. Репертуар капели складався переважно з творів Леонтовича, нові твори пролетарської музики оцінювалися як убогість і безглуздя, за що Скалецький отримав прізвисько «Стара українська пісня». Хористи при керівникові осягали основи музичної грамоти та згодом здобували фахову освіту. Місцеве керівництво, оцінивши професіоналізм виконавців, зареєструвало хор як «Державну капелу ім. М.Д. Леонтовича» при Брацлавському повітовому комітеті народної освіти. Учасники капели стали членами професійної спілки працівників мистецтв РОБІС і користувалися пільгами радянських службовців.
Тридцяті роки стали важким часом, позначеним сталінськими репресіями, коли органи НКВС втрутилися в діяльність капели. В колективі вимушені були змінити підряд двох диригентів - Р. Скалецького, репресованого у 1933 р., та М. Гриневича, ув’язненого у 1938 р., їм інкримінували статтю, пов’язану з контрреволюційною діяльністю. За Гриневича хор ще зберігав свій високий рівень майстерності, однак репертуар його мусив складатися з творів про Сталіна, революційних маршів та пісень з кінофільмів, і лише в останньому відділі концертів виконувалися народні пісні. Виступала капела в рамках агітаційних поїздок перед виборами та під час їх проведення, а також на різноманітних олімпіадах та масових заходах у рамках хлібозаготівельних кампаній. Останній довоєнний диригент та співак Олександр Воскобойник керував капелою неповні два роки. Під його керівництвом роль капели цілком звелася до рівня районної агітаційної бригади. Керівник - диригент був розстріляний фашистськими загарбниками в перші дні окупації Тульчина.
У роки Другої світової війни (1939 – 1945) люди звернулися за підтримкою до православної віри і церкви. Румунські окупанти, захопивши Тульчин (1941), негайно почали впорядковувати храми. У найкоротший термін вони відновили Домініканський собор. У церковному хорі літургію виконували учасники капели, які не встигли виїхали з міста. Це - Іван Козловський, Володимир Погребняк, Єгор Мельник, Михайло Ільков, сім'я Мацепудри. Хормейстером хору був Дмитро Клевчук. Саме завдяки цьому керівникові вперше в хорі зазвучали духовні твори Миколи Леонтовича. У середині 1942 р., шануючи професіоналізм хору, окупанти запросили його заспівати в храмі на вінчанні румунського короля Михайла. В роки окупації (1941 – 1944) під час богослужіння хористи-підпільники забиралися під купол храму і, ризикуючи життям, слухали повідомлення Совінформбюро та друкували листівки. У звільненому від окупантів Тульчині (1944) хор ще кілька разів виступив просто неба і невдовзі тимчасово припинив свою діяльність.
У 1946 р. у країні разом з відбудовою господарства почалося відродження культури і мистецтва. Керівником хору став диригент військового оркестру старшина Євген Волошин. Традиції, закладені великим майстром, продовжували жити, незважаючи на складні суспільно-політичні умови. Керівники капели пристосувалися до існуючого режиму, зберігаючи недоторканність хорового співу як народного мистецтва. Вони розуміли свій обов’язок служіння народу у виконанні хором акапельних обробок народних пісень Миколи Леонтовича.
У 1950 р. хормейстером колективу стає знакова постать - Мечислав Цинар, який запросив у капелу акомпанувати і співати в 1950 – 1956 роках молодшу дочку композитора Надію Леонтович (викладача музичної школи та училища культури). Вона активізувала роботу хорового колективу і збагатила своєю присутністю історію капели. Відтоді почався зоряний час колективу. Він їде на декаду Українського мистецтва і літератури в Москву, підготувавши нову програму. Вперше ставиться твір великомасштабного плану - опера Гулака - Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Успіх капели був винятковим. За сім місяців здійснено 14 постановок видатної опери. Керівництво району на знак визнання високої майстерності колективу неодноразово матеріально й морально стимулювало його учасників.
З 60-х років популярність хору зросла неймовірно. На республіканському огляді - конкурсі в 1965 р. хористи посіли 1-е місце. За високу професійну виконавську майстерність атестаційна комісія присвоїла колективу звання «Народна хорова самодіяльна капела».
З роками склад капели оновлювався. На зміну уславленому диригентові М. Цинару прийшла його учениця, молода випускниця консерваторії Віра Голюк, фахівець високого рівня. Висока майстерність співаків, працездатність і здібності диригента давали можливість капелі перебувати у відмінній формі. Репертуар поповнився оригінальними хорами М, Леонтовича «Легенда», «Льодолом», «Літні тони», «Моя пісня», «Заповіт», П. Ніщинського «Вечорниці»... І колектив мав успіх та визнання.
Капела стала першим лауреатом обласної премії М.Д. Леонтовича, неодноразово була учасником Всеукраїнського теле-турніру «Сонячні кларнети». У цей період в Тульчин до капели в гості двічі завітали члени українського робітничого хору ім. Леонтовича з м. Нью-Йорка (США). За творчі досягнення хорового колективу художній керівник Володимир Шкуратовський був нагороджений «Кришталевим рогом достатку» міжнародного рейтингу популярності «Золота Фортуна».
Нині хоровий колектив живе в тісній співпраці з Тульчинським училищем культури і дитячою музичною школою, він став чудовою творчою базою для студентів і викладачів цих навчальних закладів. Виконавська майстерність капели цілком залежить від складу, в якому всі роки співає значна частина колективу училища. Завдяки цим хористам капела витримувала найважчі періоди у своєму житті. Капела ім. М. Леонтовича - це осередок хорових і співочих традицій Подільського краю.
В історії колективу були яскраві творчі злети, всеукраїнське і всесоюзне визнання, були і трагічні сторінки репресій і фактичного розгрому, були роки занедбаності і розколу. Але тут продовжують жити основні традиції, закладені ще Миколою Дмитровичем Леонтовичем.
Багатогранна, яскрава творча діяльність народної аматорської капели Леонтовича підносить українську культуру, зміцнює засади її майбутнього поступу. Унікальна капела, створена безсмертним Леонтовичем, продовжує славні традиції свого геніального засновника.
