Конституційний процес в Україні на шляху до Європи
Чинна Конституція незалежної України від 28 червня 1996 року відома не тільки драматичною історією свого творення упродовж 1994-96 років, але і періодичними спробами окремих політичних сил, державних лідерів внести до неї зміни та доповнення. Зокрема, такі спроби робили всі Президенти України, починаючи з 2000 року.
Зміни до тексту Конституції вносилися Законами України № 2222-IV від 8 грудня 2004 року, № 2952-VI від 1 лютого 2011 року, № 586-VII від 19 вересня 2013 року, № 742-VII від 21 лютого 2014 року. Разом з тим, зміни від 2004 року були в 2010 році скасовані Конституційним Судом України. Згодом чинність змін до Конституції від 2004, 2011, 2013 років була підтверджена Постановою Верховної Ради України № 750-VII від 22 лютого 2014 року.
Таким чином, факти свідчать, що вітчизняна конституційна реформа давно назріла, але всім спробам поки-що бракує системності і послідовності. Політична доцільність часто-густо переважає над суспільними запитами і правовими реаліями. Стратегічний шлях України до Європи та її норм права теж вимагає внесення суттєвих змін до Основного закону держави. На думку багатьох експертів у галузі конституційного права, важливо, щоб будь-які зміни в чинній Конституції України не зачіпали фундаментальні засади демократичного ладу суспільства, відображені в перших двох розділах Основного Закону («Загальні засади», «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»).
