«Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя...»

В листопаді минуло 25 років від дня перепоховання на Байковому цвинтарі у м. Києві праху Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина – видатних українських правозахисників, які трагічно загинули у концтаборах колишнього СРСР за те, що мали чисту совість, громадянську мужність і дієвий патріотизм до України.

Подібно до Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Грушевського згадані вище громадські та мистецькі діячі мріяли про незалежну і потужну Україну, боролися за право кожної людини мати свою думку і позицію в житті. За це В.Стуса з 1972 року періодично ув’язнювали аж до його передчасної смерті (4 вересня 1985 р.) у віці 47 років. У 1991 році його (посмертно) відзначено Державною премією імені Т.Г.Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1990). Згодом, у 2005 році Указом Президента України В.Ющенка Василю Семеновичу Стусу (посмертно) присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням Ордена Держави.

Олекса Тихий (Олексій Іванович) прожив 57 земних років, сповнених виснажливої боротьби за громадянські права. Він співорганізатор відомої у свій час «Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод». Тоталітарна влада кидала його за грати в 1948, 1956, 1977 роках. На жаль, О.Тихий помер у тюремній лікарні в травні 1984 року. Постановою Пленуму Верховного суду УРСР від 7 грудня 1990 року вироки щодо цього громадського діяча скасовано і справу закрито «за відсутністю складу злочину».

Юрій Тимонович Литвин – український письменник, журналіст і правозахисник теж помер за нез’ясованих обставин у тюремній лікарні восени 1984 року, не доживши кілька місяців до свого 50-річчя. Його «перевиховували» у 1953, 1956, 1974, 1979 роках. Указом Президента України В.Ющенка № 937 від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсинських угод» за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Гельсинської групи Ю.Литвина нагороджено Орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

Отже, всі ці видатні люди задовго до офіційної незалежності України (1991) присвятили власні життя небезпечній боротьбі з тоталітарним режимом, який практично їх знищив. Але наша пам’ять про них та інших героїв, наша відданість і віра в Україну ХХІ століття будуть найкращим вшануванням українських дисидентів 60-х – 80-х років минулого століття.

Саме вони є духовними наставниками сучасних борців за незалежність і єдність України, молодих патріотів суверенної європейської держави.