Святині подільської землі Іософатова долина

Крізь роки дійшло до нас багато легенд та переказів, пов’язаних з цією місциною. Але спершу про саму назву – «Іософатова долина» (значить «благословенна») - це долина біля Єрусалима, яка споминається в Ветхому Завіті як така, на якій Бог буде здійснювати суд. Говорять, що наша точна її копія...

Історія заснування села сягає в далеке сімнадцяте століття, коли нашою землею прокотилася жахлива, кривава хвиля чужинницької навали, - Поділля підпало під владу Туреччинни…

Люди тікали з рідних домівок, йшли полями, спасалися в лісах. Зупинившись в урочищі біля кринички на нічліг, мали намір йти далі; та вранці монахи, які були серед мирян, повідали про чудесне явлення у вісні Божої Матері, і про те, що вона благословила цю землю. Було вирішено залишитися тут, заклавши поселення. Так як були всі надто бідні, то і назвали обитель «Голі ченці», назва з часом інтерпретувалася в Голинчинці. А долину прозвали за аналогією до біблійної – Іософатовою. В ті часи дана місцевість була лісиста, то ж завойовники проходили повз неї, не вбачаючи тут для себе наживи та не чіпаючи людей, які мирно жили, прославляючи Бога.

На початку двадцятого століття - в 1923 році на долині сталося справжнє диво – селянинові Якову Мисику та дівчинці Харитинці, які тут пасли корів, явилася сама Богородиця, благословляючи місцину промовила: «Христа славте! Христи ставте!». Повернувшись в село, пастухи розповіли про побачене місцевому священнику Тихону Петринському. В то й же день взявши ікону Св. Миколая, священник з прихожанами пішов на долину – так відбувся перший хресний хід.

За рік на долині побувало більше мільйону віруючих, та було встановлено понад 17 тисяч хрестів. Їх везли возами, несли в руках, брали маленькі хрестики, які потім вішали на закопані великі… Навкруги панувала розруха, життя лише входило в своє звичне русло після громадянської війни, то ж не всі могли повісити рушник, тому прибирали квітами, сплітали віночки з трав та прикрашали встановлені хрести. Хресні ходи та просто люди йшли не лише з Поділля, але й з інших регіонів України та країн близького зарубіжжя, були хрести навіть з Сибіру та Греції… Багато людей отримали зцілення по молитвах та відвідавши води з чудодійної криниці.

Тогочасна влада вбачила для себе загрозу в масових богослужіннях, то ж священники з монахами були заарештовані, відправлені у Вінницьку в’язницю, а далі, як кажуть у Соловецький табір... Вони не повернулися…

Хрести було знищено, сплюндровано, залишилися самі пеньки… Старожили розповідали, що навіть давали премії тим, хто більше знищить хрестів. Один з переказів розповідає про бідну родину, яка вирішила розтопити грубку тими пеньками. Поїхали возом, накопали, розпалили…. І раптом почули в печі церковний спів… злякавшись почали виймати їх з вогню, обпалюючи руки витягли та відвезли назад на долину.

Роки радянської влади не стерли з людської пам’яті Іософатову долину. В часи незалежності нашої України відбулося відродження святині, щороку тисячі людей приїжджають в село Голинчинці, де біля місцевого храму вистроюються колони для хресної ходи. Тисячі хрестів уже встановлено, чудеса та зцілення відбуваються в наші дні…

Вже стало традицією в нашому місті щороку 15 серпня відвідати святиню, вклонитися благословенній землі, скупатися в купальні, помолитися Господу на місці явлення Пречистої Богородиці. Замовляємо автобус і їдемо…

То ж хочеться на сторінках газети висловити щирі слова подяки перевізнику Тимчику Михайлу, та водієві Орлиці Петру Андрійовичу за високу професійну майстерність, тактовність та людяність.