Все заради хліба, все заради України

Понеділок. Опівдні. Дранка. Яскраве сонце, чисте блакитне небо, дорідне пшеничне поле, зовсім поруч чинно походжає лелека. А вдалині виблискують механізмами потужні зернозбиральні комбайни, автомобілі, кузови яких вмить заповнюються збіжжям. Тут і трактор з бочкою води, на всяк випадок. Одна за одною вантажівки прямують в село, на місцевий тік.

Аж ось і ще одна автівка під'їжджає, це місцева кухарка обід привезла. Враз вже й черга вишикувалась з чоловіків. Небагатослівним дранським хліборобам не до розмов, адже на короткий перепочинок-обід у них всього лише кілька хвилин. І знову "по конях".

А вже про їх трудові будні ми повели мову з керівником місцевого сільгосппідприємства "Зоря", заслуженим працівником сільського господарства Миколою Олексійовичем Яськовим:

- Миколо Олексійовичу, як жнивуєте цьогоріч, врожай виправдовує ваші сподівання і вкладені в нього ресурси?

- Хоч і ранувато про це говорити, але, схоже, недарма ми несли матеріальні витрати і постійно задіюємо найцінніше - важку селянську працю. Завжди на полі агроном, начальник мехзагону. Працює три потужних комбайни і найкращі в районі комбайнери Юрій Дзизиль, Володимир Макаров (Case), Юрій Салій, Володимир Бойко (New Holland), Василь Дзизиль (Дон-1500 Б). Відчуваємо постійну підтримку і з боку Бориса Пурика, який нині на заслуженому відпочинку, використовуємо його великий трудовий досвід. Техніка в хорошому стані, минулого року придбали потужний комбайн New Holland, хлопці пройшли відповідне навчання у постачальників. Вже зібрали ріпак, більше 50 центнерів з одного гектара. Закінчили вчора збирати горох і маємо 42 ц з гектара, минулого року було 24 ц. Цього року для бобів була найкраща погода. Кінець травня, червень нас радували нормальною температурою, достатньою кількістю опадів. На кожній рослині - 5-7 стручків, а зазвичай - 3-4. Ячменю маємо в середньому 56 ц з одного гектара. Станом на сьогоднішній ранок обмолотили вже близько 80 га пшениці, урожайність склала трохи більше 50 ц з гектара. Це небагато, бо пшениця вилягла ще з кінця травня. Сьогоднішнє поле має кращі перспективи. На дранських полях зріють культури різних сортів, приміром, пшениці є таких чотири. Щороку вони мають свою врожайність, одного року меншу, а наступного - значно більшу. В такий спосіб вирівнюється загальний вал зерна.

- І за скільки днів плануєте завершити жнива?

- Це залежатиме, знову ж таки, від погодних умов. В разі "сприяння" неба - 30-50 га в день обмолочуємо, а тому, маючи таку потужну техніку, змушені впоратись швидко.

- Куди відправляєте збіжжя?

- Ми поки що не відправляємо зерно на елеватори, розміщуємо у своїх спеціальних приміщеннях. У березні-квітні пшениця коштувала 2800 грн. і було навіть вище, а сьогодні ціна знизилась до двох тисяч гривень, веду мову про пшеницю третього класу. Треба чекати на ціну, інакше прибутки будуть надто мізерні, ми не зможемо розвивати господарство. Будемо, звісно, й розраховуватись з людьми за паї.

- Ми знаємо, що ваше підприємство постійно надає велику благодійну допомогу на нагальні потреби різних організацій й окремих людей. Не оминули ви своєю увагою й тих жителів району, які нині захищають Українську державу на сході.

- Це свята справа. Як по-іншому, коли в країні така велика за масштабом й за наслідками біда? Нікому з нас і в голову не могло прийти, що в 21 столітті ми будемо боронити свою Батьківщину від сусідньої держави-агресора. Коли я на телеекрані бачу дозріле пшеничне поле, яке мої колеги-сільгоспвиробники не можуть обмолотити, бо його топчуть чоботи і треки танків, бетеерів нелюдів (інших їм визначень не має), над визрілим колосом свистять кулі, розриваються снаряди, в мене болить душа. Адже нас змалку вчили з великою повагою ставитись до окрайця хліба, шанувати його, бо хліб - це життя. Це щось жахливе, й немає ніякого виправдання тим, хто це робить і позбавляє життя молодих хлопців-патріотів, які захищають свою землю. Вони таки понесуть заслужене покарання не тільки на землі, а й на небі. Я в це дуже вірю, такою вірою сьогодні живе й Дранка, всі свідомі люди. Ми робимо все від нас залежне, бо ж мир на нашій землі таки буде. Сьогодні ми намагаємось докласти всіх зусиль, використати кожен погожий день, щоб бути з хлібом і ним ділитися з тими, хто його потребуватиме.

Ще коли було відкрито рахунок допомоги нашій армії, ми перерахували 10 тис.грн., потім ще близько 8 тис.грн. Народній самообороні, яка потрібна в районі. Адже останніми роками в Україні не проводились періодичні збори чоловіків, на яких згадувались навички, набуті в армії. Ми самозаспокоїлись і гадали, що більше ніколи нам це не знадобиться. А дарма, як тепер з’ясувалось. Ті збори мали суттєве значення не лише для покращення самоорганізації сильної статі, а й для відповідної адекватної поведінки кожного справжнього чоловіка в колі родини, в суспільстві. Тому ця громадська організація, без сумніву, необхідна. Тим більше, що навчання вони проводять, залучаючи й чоловіків з сіл і селищ району.

Нещодавно ми також перерахували кошти в сумі 15 тис.грн. для придбання нашим землякам бронежилетів. Неодноразово допомагали й продуктами харчування, які волонтери доправляють солдатам на схід.

Наприкінці розмови я знову подивилась на безмежний пшеничний лан ПСП "Зоря", але перед очима, чомусь, стояло пшеничне поле Донеччини, на яке впав пасажирський літак і по якому пересувались МНСники, шукаючи тіла майже трьохсот загиблих з десяти країн світу. Там не було видно лелек, але я вірю і ви також маєте бути певні, що вони обов'язково туди повернуться.

Ми маємо твердо вірити у вільну й мирну Україну! І тоді вона обов'язково такою стане!