15 травня – День пам’яті жертв політичних репресій Перемога над терором
25 років незалежна Україна будує свою державність, долаючи безліч перешкод. Наш амбіційний східний сусід ( колишній «брат») наполегливо, «словом і ділом» намагається відродити свої традиційні вади: внутрішній тоталітаризм і зовнішній імперіалізм, байдуже під якою ідеологічною «закваскою»… Про це попереджав 20 років тому видатний російський історик Дмитро Волкогонов у книзі «Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна» (Москва, 1989 р.)(укр. переклад, Київ, 1989-1990 р.р.). Свою двотомну працю (це приблизно 1250 сторінок тексту) автор закінчував такими роздумами:
«Можливо, ми передчасно почали твердити, що процес оновлення незворотний. Адже сталінізм, на жаль, політично ще не помер. Кризи і їх розв’язання мають, коли так можна висловитися, не тільки прогресивну, а й консервативну логіку. Дай Боже, щоб мої найгірші побоювання не стали пророчими. Просто філософія російської, радянської історії попереджає нас. Лейтмотив моєї книги був: шанс совісті існує завжди. Навіть коли тріумф однієї людини обертається трагедією мільйонів. Свобода не має альтернативи. Тепер я в це вірю більше, ніж будь-коли».
На жаль, прогноз Д.Волкогонова справджується. Раби Москви ( в Росії, на Україні, в інших куточках планети) ностальгічно мріють про вождя, диктатора, «земного бога», який всіх ощасливить і покарає одночасно… Ніхто не хоче згадати про те, що «радянське щастя» 1954 – 1991 років збудоване на кістках страшних процесів 1917 – 1953 років, коли на території найбільшої на планеті країни загинули без вини десятки мільйонів людей.
Ще кілька цитат від російського історика, що працював з унікальними секретними документами: «Готуючись написати філософсько-біографічний нарис про Й.В.Сталіна, якось непомітно для себе я почав цікавитися літературою про Олександра Македонського, Юлія Цезаря, Олівера Кромвеля, Івана Грозного, Петра Першого… Мене зацікавила психологія «вождів», диктаторів, владик, інших правителів абсолютистського типу. І хоч я розумію, що будь-які історичні аналогії тут ризиковані, а може, і просто ненаукові, одне попереднє судження хотів би висловити. Для людей з необмеженою владою, поза демократичним контролем, звичайні, звичні почуття непогрішимості, особистої переваги, вседозволеності, переоцінки власних здібностей і можливостей».
«Постійна «таємниця» сталінського впливу на суспільну свідомість полягала в підтриманні неперервного напруження в суспільстві. Обстановка потенційно можливої «громадянської війни», а точніше, перманентної боротьби з «ворогами народу», «шпигунами», «маловірами», «космополітами», «переродженцями», «шкідниками» створювала атмосферу, де його вказівки і заклики до пильності завжди падали на сприятливий ґрунт. Він знав, що там, де існує постійна небезпека з боку внутрішніх і зовнішніх ворогів, потрібен сильний вождь, «тверда рука», рішуче керівництво. Цю стару «таємницю» усіх диктаторів Сталін відкрив для себе давно. Якщо в суспільстві немає ворогів та інакодумців, немає боротьби, чи потрібен диктатор?
Сталін знав ще одну «таємницю» управління суспільною свідомістю: важливо впроваджувати у неї міфи, штампи, легенди, що ґрунтуються не стільки на раціональному знанні, скільки на вірі. «Короткий курс» історії партії, виступи «вождя» - значною мірою пропаганда міфів та ідеологічних штампів. Ще на початку [двадцятого] століття соціолог Ж.Сорель висунув теорію про те, що людська маса, котра не володіє високим інтелектуальним рівнем, схильна довіряти ірраціональним міфам, які не вимагають пояснення. Міфи, писав Сорель, дають «інтуїтивне» уявлення про соціалізм як мрію, ідеал, мету. Міфи зовсім не обов’язково розуміти; у них треба ВІРИТИ».
Що тут додати? Хай Бог боронить нас від повернення страшних часів політичних репресій, штучних голодоморів, примусових депортацій, загарбницьких війн тощо. Українське суспільство мусить вилікуватися від «тоталітарних хвороб», щоб стати рівноправним партнером Європейського союзу та всіх цивілізованих країн планети. Це має бути остаточна перемога над терором … у голові кожного з нас, шановні співвітчизники!
