Вінницький обласний краєзнавчий музей продовжує мандрівку у минувшину Вінниччини в проєкті "Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 р."
Пропонуємо для перегляду матеріали населених пунктів Тульчинського району
Випуск 3 Тульчин Ч. 1
Історична осада, яка називалася спочатку Нестервар, вперше згадується в письмових джерелах 1607 р. Належала Каліновським, а після згасання роду перейшла до їхніх родичів Потоцьких (1726 р.). У Нестерварі був замок, зруйнований під час Хмельниччини. З другої половини XVIII ст. почали використовувати нову назву Тульчин (про стару нагадує передмістя Нестерварка). Того часу Тульчин успадкував київський воєвода Францішек Салєзи Потоцький, якого за величезні володіння називали «малим королем на Русі». Його єдиний син і спадкоємець Станіслав Щенсни Потоцький (1752–1805), руський воєвода, маршалок Торговицької конфедерації, обравши Тульчин собі за резиденцію, збудував тут у 1780-х роках пишний палацово-парковий комплекс. Після його смерті Тульчин перебував у руках вдови, відомої красуні Софії Потоцької (1760–1822).
Внаслідок родинного поділу спадку наступним власником Тульчина став Мєчислав Потоцький (1799–1879). В 1869 р. він продав Тульчинський і Вільхуватський (у Балтськомі повіті) ключі своїй племінниці Марії Строгановій, доньці Болєслава Потоцького, за 1 млн. 250 тис. руб. В 1874 р. вона збула обидва маєтки Департаменту уділів за 3 млн. 500 тис. руб. З того часу і до початку ХХ ст. в палаці розміщувалися офіцерське зібрання і казарми. З кінця 1870-х років тут дислокувалися штаб 3-ї стрілецької бригади, 9-й, 11-й і 12-й стрілецькі батальйони (з 1888 р. – полки), з 1894 р. – штаб 19-ї піхотної дивізії і 76-й Кубанський полк. На поштових листівках можна знайти пам’ятки, пов’язані з Потоцькими, зокрема палац, культові споруди, колону, споруджену на честь перебування в містечку останнього польського короля Станіслава Авґуста. Нині публікуємо поштівку із зображенням палацу, перед яким стоїть конструкція (ймовірно, дерев’яна) з написами, малюнками схрещених гвинтівок і назвою вгорі: «76-й піх[отний] Кубанський полк».
Після анексії Поділля Російською імперією Тульчин був повітовим центром Брацлавського намісництва, однак із запровадженням губернського устрою отримав статус містечка у Брацлавському повіті Подільської губернії. За кількістю населення та економічним потенціалом він перевищував не лише інші містечка, але й частину міст. У випуску, присвяченому Немирову, ми вже згадували про звернення подільського губернатора до генерал-губернатора в 1881 р. щодо необхідності надання Тульчину і Немирову статусу міст. Зауважимо, що Тульчин мав для цього більші підстави і можливості, ніж Немирів. Він був важливим військово-стратегічним пунктом та освітнім осередком, Наприкінці 1850-х рр. до Тульчина прокладено з Києва одну з перших телеграфних ліній на теренах Південно-Західного краю, в 1861 р. її продовжено до Кам’янця-Подільського. Тут ще до введення в Подільській губернії Міського положення 1870 р. існувало міське господарство, а після введення цього положення запроваджено міщанське управління. Міщанська управа обиралася на сході міщанської громади і затверджувалася губернатором. На 1911 р. в Тульчині право голосу на виборах мало 170 осіб.
Департамент уділів був не проти перетворення Тульчина на місто, але відмовився передавати місту удільні землі та оброчні статті, які щорічно приносили 14 376 руб. прибутку. Отож, Подільське губернське правління припинило розгляд справи і здало її в архів у 1885 р.
769 осіб. Розглянемо його національний склад на 1911 р.: 16 476 євреїв, 5 904 українців і росіян, 1 340 поляків, 36 німців, 13 «турко-татар». Населення Тульчина впродовж 1881–1911 рр. зросло з 12 998 до 23
В 1910 р. в містечку було 17 підприємств, на яких працювало 134 особи, та 274 ремісничі заклади, що забезпечували роботою 554 особи. Як торговий осередок Тульчин мав регіональне значення. На початку ХХ ст. тут було 6 складів будівельних матеріалів і 4 кам’яного вугілля, проводився один щорічний ярмарок (1 жовтня), двічі на тиждень відбувалися базари. В містечку існували 14 заїжджих дворів, 4 трактири, харчевня, 4 буфети, 13 пивних і 3 винних лавки.
На 1911 р. заселена частина містечка становила 920 десятин і налічувала 16 вулиць та 10 провулків загальною протяжністю 28 верст 300 сажнів. Показово, що 4 273 сажні було забруковано, а на узбіччях облаштовано тротуари протяжністю 560 сажнів. Того часу в Тульчині було 3 098 житлових будинків: 2 805 дерев’яних, 230 цегляних і 63 глинобитних. Більшість з них покрито залізом (1 948), менше черепицею (686) і соломою (464). Освітлювали містечко аж 100 гасових ліхтарів, отож помічаємо їх на багатьох поштових листівок. Воду брали з криниць і ставка. Нечистоти вивозилися приватним асенізаційним обозом.
Соціальна інфраструктура в Тульчині була кращою, ніж у багатьох містах. В містечку діяли 4 лікарні: на 20 ліжок, єврейська громадська на 14 ліжок, при чоловічому єпархіальному училищі на 12 ліжок і така сама при жіночому єпархіальному училищі, а також лазарет на 100 ліжок. 4 аптеки і 5 аптекарських магазинів. Тут працювали лікарі за різними спеціальностями: два земських (один з них ветеринарний), п’ять військових, три вільнопрактикуючі (2 чоловіки і жінка), п’ять дантистів (4 чоловіки і жінка). Крім того, медичну допомогу надавали дві земські та десять вільнопрактикуючих акушерок, три земські і три вільнопрактикуючі фельдшери, дві віспоприщеплювачки. Мережа освітніх закладів у другій половині ХІХ ст. була однією з найзначніших у губернії (присвятимо їй наступну частину випуску). На початку ХХ ст. в містечку діяла одна приватна бібліотека, театри (постійний і «тимчасовий»), а також сцена при громадському зібранні.
Перший фотографічний заклад відкрив у Тульчині в 1870 р. «австрійський підданий» Антон Гетц. У 1872 р. на замовлення Марії Строганової він зробив серію світлин тульчинського палацово-паркового ансамблю. Відомі також його фотографії маєтку Маньковських у с. Борівці Ямпільського повіту 1876 р. (зібрання Маньковських, м. Краків) із написом на паспарту: «А. Гетц. Тульчин». Син Антона Гетца Феліціан провадив фотоательє в Тульчині з 1888 р. (?) і Немирові з 1895 р.. Є також відомості про фотографічний заклад Емілії Гетц (ймовірно, донька Антона), який відкрився в Немирові 1886 р.
У родинному архіві Гетців збереглися деякі роботи Феліціана Гетца, а також його власне портретне фото, зроблене в Мюнхені (вперше його опублікував тульчинський дослідник Владислав Вігуржинський як ілюстрацію до статті «Історія фотографії в Тульчині» у зб. «Міста і містечка Поділля від доби Середньовіччя до початку ХХ ст.» 2016 р.). За свідченням онуки Феліціана Антоновича Донати Герардівни, після початку Першої світової війни він виїхав за кордон. Його подальша доля невідома.
В 1901 р. в Тульчині відкрився фотографічний заклад Юліана Ставського, в наступні роки до цієї справи долучилися І. Гольденштейн та Ніколаєвський. Нині публікуємо кілька світлин з тульчинських фотосалонів, зокрема дві Михайла Кушніра (детальніше про нього див. у випусках, присвячених Могилеву-Подільському і Немирову). Не маємо відомостей, хто з фотографів фіксував тульчинські краєвиди для видових поштівок. Наразі відомо понад 30 різних листівок, деякі з них видані великим варшавським видавництвом «Заклад фотохімічний Б. Вєжбіцький і с[піл]ка».
