Вінницький обласний краєзнавчий музей продовжує мандрівку у минувшину Вінниччини в проєкті "Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 р."
Пропонуємо для перегляду матеріали населених пунктів Тульчинського району
Випуск 4 Тульчин Ч. 2
У другій половині ХІХ ст. Тульчин став важливим освітнім центром для православної людності Поділля, адже тут відкрилися чоловіче і жіноче духовні училища. Віктор Приходько у спогадах «Під сонцем Поділля» розповідає, яке величезне значення мали чоловічі духовні училища і семінарія в Кам’янці-Подільському в поширенні та поглибленні української національної свідомості – «не по шкільній програмі, звичайно, не по викладовій мові, а своїм духом, складом учнів, що на 99% походили з українського села і були зв’язані з українськими масами».
Чоловіче духовне училище переведено до Тульчина з містечка Круті Балтського повіту в 1862 р. Воно розмістилося в колишньому домініканському монастирі поряд із парафіяльною церквою Різдва Христового, освяченою 1835 р. в подомініканському костьолі (католицький чернечий осідок скасовано після Листопадового повстання). У 1883 р. домову церкву училища перенесено у східний приділ церкви Різдва Христового. Давній домініканський комплекс частково можна побачити на деяких поштових листівках і світлинах, зокрема вміщених на віньєтках тульчинських навчальних закладів початку ХХ ст.
Духовне училище мало 4 класи, курс навчання був близький за змістом до гімназичного. Діти православного духовенства навчалися безкоштовно. В кінці ХІХ ст. наглядачем училища був Орест Моргулець, на початку ХХ ст. – Микита Соколов. Педагогічний колектив складався з помічника наглядача училища, семи вчителів і трьох наглядачів. На 1911 р. в училищі було 260 вихованців.
В музеї зберігається кілька світлин учнів цього училища, зокрема портретне фото Гната Яструбецького (1877–1940), випускника 1897 р., далі вихованця Подільської семінарії, мистецтвознавця, адміністратора Першої мандрівної капели Дніпросоюзу (згодом капела «Думка»), першого дослідника творчості видатного композитора Миколи Леонтовича. В 1896–1900 рр. в училищі навчався Кость Широцький (1886–1919), мистецтвознавець, фольклорист, політичний і громадський діяч.
Тульчинське єпархіальне жіноче училище відкрилося в 1864 р. і стало другим навчальним закладом такого типу в українських губерніях Російської імперії (перше тут засновано 1854 р. в Харкові, а до 1917 р. їх налічувалося вже 17). Єпархіальні училища призначалися для дочок духовенства. Вони мали виховувати майбутніх дружин духовних пастирів, здатних допомагати їм у веденні парафіяльних справ.
В 1911 р. в училищі було 327 учениць. Загалом в усі періоди його існування понад 90% вихованок походили із родин священнослужителів. Річна плата за навчання і проживання в гуртожитку в 1890-х роках становила для них 116 руб., а для вихованок світського стану – 210 руб., в 1914 р. – відповідно, 130 і 230 руб. В 1886 р. (?) для училища споруджено велике двоповерхове приміщення, зафіксоване на кількох поштівках і світлинах початку ХХ ст. Навчальний заклад мав домову церкву святителів Митрофана і Тихона.
В училищі викладали Закон Божий, російську і церковнослов’янську мови, словесність, історію російської літератури, арифметику, алгебру, геометрію, фізику, географію, природознавство, всесвітню історію, російську історію, дидактику, співи, музику, чистописання, французьку мову, малювання, рукоділля. Випускниці, які успішно пройшли повний курс, отримували атестат із званням домашньої вчительки (в експозиції музею представлений атестат Тамари Гладковської 1909 р.).
З кінця ХІХ ст. начальницею училища була Іулітта Шаркевич. На 1909 р. училищну раду очолював священник Іван Літинський, а членами ради були священники Олександр Гадзінський, Петро Длугопольський, Віталій Широцький (батько Костя Широцького). В 1908–1918 рр. церковний спів в училищі викладав Микола Леонтович. Учень композитора Микола Покровський (1901–1985), професор Одеської консерваторії, головний диригент і художній керівник Одеського театру опери і балету, згадував, що виступи хору «єпархіалок» під керівництвом Леонтовича завжди мали великий успіх: «Співали вони відмінно і чисто. Чотириголосний хор юних дівчат звучав тоді для нас, а для мене особливо, ніби ангельський хор. Спів хору вражав своєю свіжістю, чистотою і якоюсь неповторною духовністю. Та і сам Микола Дмитрович всією своєю постаттю налаштовував і виконавців, і зал. Як завжди, в темному костюмі, в білосніжній сорочці, в твердо стоячому комірці, худорлявий і стрункий, з чорною борідкою і коротко стриженими вусами, він давав виступити хору і, диригуючи, він ніби парив над землею». Хор співав на церковних службах, брав участь в організованих Леонтовичем в училищі літературно-музичних вечорах і два-три рази на рік давав концерти української музики, на які приїздили гості з Вінниці, Кам’янця, Києва, Одеси. Микола Леонтович давав ученицям на літо завдання записувати народні пісні та звичаї.
Зазначимо також, що на початку ХХ ст. учителем природознавства в єпархіальному училищі був Василь Подольський (1867–1954), випускник Київського університету св. Володимира, з 1930-х років – працівник Вінницького історико-краєзнавчого музею (нині Вінницький обласний краєзнавчий музей), в 1941–1945 рр. – його директор.
У музеї зберігається колекція світлин вихованок Тульчинського єпархіального жіночого училища, які походять із кількох комплексів. Серед матеріалів – віньєтка (31,7×41,6 см) випускниці 1909 р. Тамари Гладковської (1892 р. н.), доньки священника Василя Гладковського, а також її фотоальбом, виготовлений у вигляді невеличкої книжки (13,5×10,5 см) з обтягнутою оксамитом обкладинкою і металевою застібкою. В альбомі 25 портретних фото, серед них 19 випускниць 1909 р. і 3 викладачі училища. Деякі світлини на звороті містять написи для Тамари Гладковської. Переважна більшість (21) походить із фотографічного закладу Феліціана Гетца. Саме ці зображення вміщені на віньєтці, отож можемо стверджувати, що вона також виготовлена у салоні Гетца (відповідний напис відсутній).
Публікуємо нині ще одну унікальну віньєтку (22,5×29,7 см), створену у фотографічному закладі Юліана Ставського. Це останній випуск Тульчинського єпархіального жіночого училища 1918 р.
У третій частині випуску, присвяченого Тульчину, представимо до вашої уваги ще чудові світлини з родинних комплексів Леонтовичів, Яструбецьких, Клепків, Кушнірів.
