Пам’ять про Героїв житиме вічно
20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”. Цього дня вшановуємо пам’ять про тих громадян, завдяки яким змінено перебіг історії нашої держави.
Вінниччина має своїх Героїв, які з перших днів Революції Гідності були на Майдані у Києві, і у лютому 2014-го загинули від куль злоби і ненависті.
Це:
- Максим Шимко (м.Вінниця)
- Леонід Полянський (м. Жмеринка)
- Валерій Брезденюк (м. Жмеринка)
Обов’язок кожного жителя Вінниччини пам’ятати ім’я тих, хто віддав своє життя за незалежність України, захищаючи ідеали демократії, обстоюючи права та свободи людини, європейське майбутнє нашої Держави.
Брезденюк Валерій Олександрович, 17 червня 1963 року народження, уродженець м.Жмеринка Вінницької області.
Закінчив Жмеринську середню загальноосвітню школу № 5, у 1982 році - Лубенський лісовий технікум за спеціальністю «Лісове господарство».
Був приватним підприємцем, у 90-х роках створив перший у Жмеринці комп'ютерний клуб.
Всі, хто його знав, відзначають, він був надзвичайно захопливою людиною і всі свої починання звик доводити до переможного завершення. Захотів стрибнути з парашутом - і зайнявся парашутним спортом. Любив брати участь у міських святах, а також брав участь у багатьох популярних телевізійних шоу. Побував на «Поле чудес», коли ведучим був Владислав Лістьєв. Брав участь у шоу «Червоне і чорне». Був учасником шоу «Україна має талант». Також переміг на конкурсі талантів у Жмеринці.
Валерій Олександрович був унікальним художником - працював у техніці ебру (малюнки на воді). За своє життя створив понад 500 картин.
Вбитий пострілом у спину в ніч проти 19 лютого 2014 року на Майдані.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Валерію Брезденюку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Брезденюк Валерій Олександрович похований у Жмеринці, Йому було 50 років…
Шимко Максим Миколайович, 21 жовтня 1979 року народження, уродженець м.Вінниця.
Життя юного Максима склалось так, що в дев’ятому класі йому довелось піти працювати, тому шкільний атестат він отримав пізніше від своїх однолітків. Він змінив багато робітничих професій – був і слюсарем, і фрезерувальником, і ковалем, і гравірувальником. Згодом ці професійні навички гармонійно поєдналися із його захопленням історичним минулим.
Максим Миколайович не просто цікавився подіями давно минулих часів, він у прямому значенні жив цією історією. Хлопець став учасником клубу історичної реконструкції “Білий Вовк”.
Його дуже захоплювали стародавні вікінги з їхнім безстрашним духом та волею до перемоги. Маючи чудову пам’ять, він знав багато різноманітних міфів, легенд та скандинавських саг про давніх воїнів і міг довго-довго розповідати їх іншим, за що друзі і просто знайомі називали його “істориком”.
Шимко М.М. завжди мав чітку громадянську позицію, був справжнім патріотом України, завжди бажав бачити її вільною і незалежною країною. Тому ще в 2004 році став учасником Помаранчевої революції, потім був спостерігачем під час виборчих кампаній в країні, учасником податкового та мовного Майданів.
Коли розпочався Євромайдан, хлопець став до лав 4-ї козацької сотні самооборони, був прапороносцем. Всього Максим Шимко приїздив на Майдан тричі. Востаннє поїхав 18 лютого, не сказавши про це рідним.
Ранком 20 лютого він був убитий пострілом снайпера, коли допомагав рятувати та виносити поранених на вулиці Інститутській.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Максиму Шимку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Шимко Максим Миколайович похований у в м.Вінниці, Йому було 34 років…
Полянський Леонід Петрович, 24 жовтня 1975 року народження, уродженець м.Жмеринка.
Закінчив жмеринську середню загальноосвітню школу № 6. У 1991-1994 роках навчався у Жмеринському вищому професійному училищі. Працював залізничником колійної машинної станції Жмеринської залізниці. У роботі був працелюбним і добросовісним. Останні роки мешкав і працював у Києві. Був веселою, компанійською і дуже щирою людиною, допомагав кожному, хто звертався до нього.
Леонід Петрович був членом самооборони Майдану, від грудня 2013 р. належав до Барської сотні. Будував та охороняв барикади. Завжди намагався бути першим, на передовій, там, де було найгарячіше і найважче.
Загинув внаслідок вогнепального поранення в груди 20 лютого 2014 року. Тіло виявили в морзі на Оранжерейній.
Судова експертиза встановила, що Леоніда Полянського вбив командир "Беркуту" Дмитро Садовнік.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Леоніду Полянському було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Без батька залишилось двоє маленьких діток, дружина стала вдовою.
Полянський Леонід Петрович похований на римо-католицькому цвинтарі в Жмеринці, Йому було 38 років…
