Йшов у пекельну борню безвідмовно, за народ, за його майбуття.
Кажуть що герої не вмирають...
А чому ж така печаль, печаль...
Ой вмирають, та ще й як вмирають.
Й не повернеш час уже нажаль.
Сум, сльози та відчай. Молодий красень загинув за Україну. Загинув у самому розквіті сил. Попереду життя, проте російський окупант обірвав його злет.
Рана, яка болить і болітиме вічно. У Небесну вись злетів ще один сокіл з Тульчинської громади. Ще один Янгол поповнив Легіони.
Покровськ. Скільки загублених життів на його околицях. Не злічити …
Чергове трагічне сповіщення про Мазура Сергія Миколайовича, 14 вересня 2002 року народження, житель села Зарічне надійшло з поля битви.
Молодший сержант Мазур Сергій Миколайович служив командиром міномета 3 обслуги міномета 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї (60 мм / 82 мм) 2 батальйону оперативного призначення військової частини Національної гвардії України.
30 липня 2025 року поблизу населеного пункту Дорожне Покровського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, життєва зірка нашого Героя згасла. Згасла у двадцять два роки…
Молодий, сміливий, відданий Україні – Сергій став на захист рідної землі, виборюючи для нас свободу і майбутнє. Його подвиг – це не лише героїзм, а й нагадування про страшну ціну, яку ми всі платимо за незалежність.
Висловлюємо щирі слова співчуття родині, односельчанам, побратимам, друзям, усіх хто знав, любив та поважав Сергія. Розділяємо біль втрати та сумуємо у годину скорботи.
Вічна шана Герою!
