18 травня — Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу
18 травня 1944 року радянський тоталітарний режим здійснив один з найбільших злочинів у своїй історії – примусову масову депортацію усього кримськотатарського народу з його історичної батьківщини – Криму.
За особистим наказом Сталіна було ухвалено рішення «остаточно очистити» півострів від кримських татар — фактично, здійснити етнічну чистку і знищити кримських татар як корінний народ та національну спільноту для остаточної колонізації півострова.
Більшістю жертв стали жінки, діти та люди похилого віку — оскільки тисячі кримськотатарських чоловіків перебували на фронтах Другої світової війни у складі Червоної армії.
Більшість вивезених потрапили до Узбекистану і в сусідні з ним райони Казахстану й Таджикистану. Вони опинилися у так званих спецпоселеннях, які швидше нагадували трудові табори. Депортованих використовували як дешеву робочу силу. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.
Режим спецпоселень для кримських татар діяв до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді. Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт.
Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.
14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.
Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».
Сьогодні кримськотатарський народ знову не може почуватися вдома на своїй рідній землі. З початком окупації росією Кримського півострова у 2014 році історія повторюється. Тисячі кримських татар змушені були знову покинути рідні домівки. Політика російської федерації в окупованому Криму є безпосереднім продовженням геноцидної практики, започаткованої ще в радянський період. Так, російська окупаційна адміністрація розгорнула системну кампанію тиску, переслідувань і витіснення кримськотатарської громади, яка стала одним із головних осередків ненасильницького спротиву окупації. Від самого початку дії окупаційного режиму були спрямовані на придушення ідентичності, культури, політичного самовираження та самоорганізації корінного народу України в Криму.
Російські силові структури здійснюють регулярні обшуки в оселях кримських татар, арешти за надуманими звинуваченнями, тортури, катування та викрадення людей. Одночасно триває свідома політика культурного витіснення та асиміляції. Закрито всі незалежні кримськотатарські медіа. Значно скорочено можливості навчання рідною мовою, систематично змінюється зміст історичних наративів у шкільній освіті на користь імперських версій минулого.
Кримські татари — корінний народ Криму. Їхня історія на півострові сягає глибини століть. У кожному куточку Криму — в назвах міст, сіл і гір — Бахчисарай, Ак-Месджит, Чатир-Даг — живе пам’ять про народ, який століттями розвивав культуру, традиції, духовність і тісний зв’язок зі своєю землею.
Біль кримськотатарського народу – наш спільний біль. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо злочини радянського режиму. Мріємо, що історичну справедливість буде відновлено, що Україна буде вільною і киримли будуть повноправно господарювати на своїй історичній території. Віримо – жахливі воєнні злочини, вчинені в нашій країні терористичними військами російської федерації, матимуть покарання.
Пам’ять про геноцид — це не лише вшанування загиблих, а й нагадування про цінність людської гідності, свободи й права жити на своїй землі.
