Новини

Історія свідчить, що державні федерації виникають в конкретноісторичних умовах і мають не лише республіканське походження. Наприклад, очевидні федеративні ознаки мали у свій час відомі монархічні утворення: Священна Римська імперія німецького народу (до 1806 року), Річ Посполита (до 1795 року), Австро-Угорщина (в 1867 – 1918 роках), Німецька імперія (в 1871 – 1918 роках) та ін. В даний час федерацією є монархічна Бельгія. Найстарішою у Європі республіканською федерацією є Швейцарія, хоч і має формальну назву «конфедерація». Федераціями були Югославія у 1945 – 1992 роках, Чехословаччина в 1969 – 1992 роках, але вони розпалися на окремі республіки за національною ознакою. Російська Федерація існує з 1918 року (в 1922 – 1991 роках в складі СРСР). До складу РФ входять різні складові: республіки, краї, області, міста федерального підпорядкування, автономні округи. Ці державні утворення мають назву «суб’єкти федерації». Конституції федеративних держав не надають суб’єктам федерації права виходу з федерації. Проте, як свідчить історія, інколи це не може запобігти відокремленню. Так сталося зі згадуваними вище Югославією, Чехословаччиною. В 1991 році розпався на суверенні держави СРСР. Відокремилися у свій час Бангладеш від Пакистанської Федерації, а Сингапур – від Федерації Малайзії. Нерідко спроба вийти зі складу федерації придушується федеральними збройними силами. Приклад – російсько-чеченські війни, коли чеченці намагалися утворити незалежну Республіку Ічкерія. Зовсім по-іншому Росія діяла у Криму в 2014 році. Прихильники федералізації в Україні інколи наводять аргументи, що в минулому за це виступали Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Сергій Подолинський, ідеї федералізму проголошувало Кирило-Мефодіївське братство («федерація слов’янських народів») тощо. Проте, слід зазначити, що ними федералізація розглядалася як спосіб державотворення України, що перебувала у складі Російської імперії. Йшлося власне про федералізацію Російської імперії, у якій Україна мала б отримати широкі права, як суб’єкт федерації. Після утворення України як незалежної унітарної держави (1991 р.) розмова про її федералізацію втратила суспільну актуальність. Сьогодні поняття «федералізація» слугує виключно маскувальним прийомом для прикриття сепаратизму, намірів розхитати, розвалити Українську державу. У нас немає реальних прихильників федерального устрою, а є прихильники Росії, які мають вільне право переїхати на постійне місце проживання в країну своєї мрії та ідеалів. Нині у світі за федералізацію України виступають переважно російські політики та підконтрольні їм ЗМІ. Однак, після анексії Криму та російської агресії на сході України ці ідеї, цілком резонно, сприймаються, як відверто антиукраїнські. Є реальна підозра у геополітичних планах Москви «виправлення помилки 1991 року», тобто, відновлення СРСР будь-якими засобами та методами. Сучасна Україна, як і багато інших держав світу, не є однорідним національно-державним утворенням. Наприклад, історичні кордони розселення українського народу в минулому не зовсім співпадають з сучасними державними кордонами тощо. Проте федералізація (тобто, перетворення унітарної держави на федеративну) не вирішать існуючі культурні, мовні, релігійні, етнографічні, наіональні питання. Це допоможе лише знищити Українську державу, за яку віддавали і віддають життя її патріоти і захисники в минулому та сьогодні!